Довжоцька бібліотека-філія
Кам'янець-Подільської МЦБС
Історія с. Довжок
Під невеликим лісом розкинулося мальовниче село Довжок. Широка дорога, яка тягнеться через все село, ділить його на 2 частини. Село ніби потонуло в зелені садів, здається, сама природа милується його розташуванням. Географічне положення села вигідне тому, що воно розташоване в районі схрещення шосейних шляхів, які ведуть на Чернівці, Кам'янець-Подільський і Скалу-Подільську.
Довжок (польське слово - длужек, довгий) це передмістя міста Кам'янця-Подільського, яке зі сходу сполучається із Підзамчем.
В районі Довжку виявлено залишки поселень черняхівської культури (ІІ – ІV ст. н.е.) Найвірогідніше поселення Довжок було засноване на початку ХVІ ст., тому що в списку поселень Кам’янецького староства 1496 року назва Довжок не зустрічається. В 1530 році село носило назву Новосілка і складало вже окремий прихід. В 1565 році на Довжку, який був у власності кам’янецького підстарости Григорія Сулими, була корчма і 14 комірників. В той час населення складалось з 30 осідлих селян. В 1582 році тут поселились два відставних жовніри, яких король Сигизмунд ІІІ за гарну службу звільнив від усіх податків.
На початку ХVІІ століття Довжок і навколишні землі за проханням кам’янецького старости Яна Потоцького були передані королем прикордонному воєводі Криштофу Бейдо-Ржевуському, шляхтичу з Полісся, родоначальнику відомого польського роду Ржевуських.
В 1615 році Довжок був пограбований і спалений татарами. Однак завдяки зусиллям місцевих жителів він знову скоро забудувався і, внаслідок свого вигідного розташування, став центральним місцем управління королівськими маєтками. Значення Довжку ще більше зросло. Конституцією 1671 року було заборонено закордонним послам та іншим високим іноземним сановникам бувати в самому Кам'янці, щоб не підгледіти секрети фортифікації. Тому в селі Довжок була створена резиденція Кам'янецького старости. Для прийому гостей на території села було збудовано великий постоялий двір, який завжди був готовий до прийому гостей. З цього двору старости, чи як їх називали "генерали земель Подільських" здійснювали свій тріумфальний в'їзд до Кам'янця-Подільського. На Довжок прибувало багато різних послів: польських, російських і татарських. Відомі історичні постаті не пропускали повз свою увагу селище. Є відомості про те, що напередодні Хотинської битви, гетьман Запорізької Січі Петро Сагайдачний побував на Довжку. В 1711 з гостинного двору виїздив у Кам'янець імператор Петро І, який пробув у місті декілька днів. В 1781 р. в гостинному дворі побував король Речі Посполитої Станіслав Понятовський. Тут же на декілька днів зупинявся останній кримський хан Шагін Гірей, перед своїм виїздом у Туреччину в 1786 році.
В 1884 році знайдені монети: срібна римська Марка Аврелія 176 р., мідна візантійська Мануїла I Комнина (1143-1180 р.), 2 срібних венеціанського дожа Ранерія Джено (1252-1266 р.) і 2 срібні венеціанського дожа Фр. Дандоло (1328-1339 р.).
У XVIII ст. на Довжку була поштова станція, встановлена російським урядом на протязі 1778-1790 рр. охороняв цю станцію загін козаків. В 1793 році староство Кам'янецьке, в тому числі і Довжок, поступило в казну, після чого було подаровано графу Маркову, а після його смерті перейшло до його послідовників - князя Голіцина і князя Оболенського, а після них до княгині Хілкової. В 1871 році відкрито міністерське однокласне народне училище. В 1872 році тут була народна школа і Довжоцьке волосне управління. За часів імператриці Катерини II за лісом с. Довжок розташовувалися російські війська. Довжок належав княгині Хілковій Ганні Михайлівні до 1917 року. За свідченнями старожилів села, це була надзвичайно жорстока людина. Неодноразовими були випадки, коли вона змушувала військових застосовувати зброю проти селян, які не давали захопити свої землі.
Уже на той час у княгині Хілкової на Довжку був спиртовий завод, винокурний завод, фабрика, сушарка, кінний завод, фабрика по виробництву цикорію та інші невеликі промислові об'єкти. Основна маса працюючих були селяни с. Довжок.
Під впливом загальнодержавних революційних подій початку XX ст., відбувалися заворушення і на території с. Довжок. Так, наприклад 1903 року мешканці села під керівництвом місцевих селян Вітвицького Михайла Григоровича, Кульчицького Миколи Антоновича та Лотоцького Павла Гнатовича, вимагали від місцевих багатіїв щоб землю поділили порівну між усіма мешканцями села. Звичайно ж вимоги протестуючих не були виконані, а саме заворушення було жорстоко придушено.
На початок 1914 року на Довжку нараховувалось 303 двори і 1197 жителів. Тут було міністерське однокласне сільське училище, школа грамоти, в яких нав-чалося 30-50 учнів. Поряд з цим тут було волосне правління, сільський банк, волосна аптека.
В січні 1918 року в с. Довжок було встановлено радянську владу. На жаль в міжвоєнний період та під час Другої Світової війни багато об'єктів господарського життя на Довжку було зруйновано. Не залишилось тих споруд, які колись являли архітектурну цінність. Не залишилось і сліду колишнього гостинного двору. На місці старих споруд з'являлися нові.
В 1930 році початкова трудова школа була перетворена на неповну середню школу, яка нараховувала в 1 – 4 класах 120 учнів. В 1937 році на базі семирічної школи була створена середня школа , яка нараховувала 300 учнів і 20 вчителів. В 1938 році було засновано дитячий садок, який розмістився в колгоспному будинку і нараховував 60 вихованців та 2 вихователі.
Випуск Довжоцької середньої школи 1939-1937 р.р.
Вихованці Довжоцького дитячого садка
1932-1933 роки.
Найчорніший час в історії України.
У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагодатніших країн. Досі не віриться, щоб тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. Архівні документи і газети свідчать, що в нашій місцевості були подвірні обшуки з конфіскацією усіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Фактично це була дія, спрямована на фізичне винищення селянства.
Розповідь жителя с. Довжок Одарено Миколи Івановича: «З поля було зібрано весь урожай. Але селянам не дозволяли брати зерно для прожиття, Хліб можна було купити за золото або інші дорогоцінності. Через те люди голодували, їхали за кордон. На той час, коли йшов вулицею села, бачив: лежать обабіч вулиці опухлі від голоду люди, а той померлі.
Розповідь Танасієнко Ніни: «Під час голоду я була маленькою дитиною і пам'ятаю, як в однієї жінки померла грудна дитина. її груди розігнало від молока, Вона зціджувала і пила його, бо була дуже голодна. Люди виживали, як могли. Різали худобу, щось залишали собі, а решту продавали, та купляли зерно або борошно. Ходили на поле та збирали залишені колоски.»
Свідчення Надії Василівни Волощук, яка разом із своєю сестрою Любов'ю, народилися в селі Довжок: «Страшне горе - голодомор, не обійшло і наше рідке село Довжок. Не легко прийшлося і нам, дітям. Мати Віра Захарівна померла зовсім молодою жінкою у віці 33 роки, залишивши 4 дітей. Двоє менших діток померли від голоду. Любі було 15 років, а мені - 12, Виживали, як могли. Щоб не померти варили кропиву, лушпину - такий був зелений борщ. Шукали яблука, Інколи підгодовували сусіди. Маленька скибочка хліба коштувала 10 карбованців. Ми з сестрою приходили в колгосп , на городину, микали бур'ян, допомагали чим могли, за це нас годували. Діти ходили до лісу, збирали хмиз і на в'язочки продавали - так заробляли на крумку хліба. Вже в похилому віці Любов Василівна завжди плакала, коли згадувала, як на полі з болота ми випорпували гнилу картоплю і відразу з'їдали.»
В 2008 році в селі Довжок відкрито пам'ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 років.
У роки ІІ Світової війни
9 липня 1941 року с. Довжок захопили німецько-фашистські загарбники, які змусили жителів села працювати в общинному дворі. Всього в с. Довжок було вислано на каторжні роботи до Німеччини 288 чоловік. При відступі німецькі війська зруйнували приміщення школи, корівник, свинарник, пасіку, бібліотеку. Було спалено живцем жителів с. Довжок Іваніцького Федора, Сімашкевич Ганну, Дубчак Марину та інших.
За героїзм і мужність, виявлені на фронтах війни, 283 жителі села нагороджені орденами і медалями.
В центрі села знаходиться пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Другої світової війни, а також воїнам-визволителям, в тому числі і пам'ятник Героєві Радянського Союзу С. Г. Киргизову, який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у1944 році.
28 березня 1944 року село було звільнено від німецьких військ. Почалась відбудова. Довжоцький колгосп було названо іменем Мічуріна. В 1958 році його об’єднали разом з колгоспом «12 річниця Жовтня» с. Нагоряни. Земельні угіддя колгоспу становили 2494 га. Грошовий прибуток на 1962 рік становив 504105 крб. В 1959 році розпочалось будівництво двоповерхового корпусу нової школи, а в 1961 році збудовано приміщення районної дитячої бібліотеки. Було відбудовано сільський клуб.
В 1963 році село невпізнанно розцвіло. На той час було 4 торгівельні точки, нараховувалось 829 радіоточок. В 1966 р. побудовано районний побутовий комбінат, почалось будівництво заводу мінеральних вод. 1970 року відкрито нове приміщення дитсадка на 130 місць і 6 груп.
1972 року на базі колгоспів с. Довжок, с.Нагоряни , с. Кадиївці та сільськогосподарського технікуму організовано радгосп-технікум з центром в с. Довжок. А в 1988 р. відбулося роз'єднання земель радгоспу-технікуму і створено радгосп "Довжоцький" на базі сіл Довжок і Нагоряни. В зв'язку із змінами в розвитку сільського господарства радгосп розпався і на його базі створено агрофірму ім. Л. Тручка. На даний час землі розпайовано і роздано в користування жителям сіл Довжок та Нагоряни.
У 2020 році у звязку з адміністративною реформою Довжок увійшов до складу Кам'янець-Подільської міської територіальної громади.
Історія Довжоцького спиртового заводу
Спиртзавод на окраїні Довжка збудовано 1896 року на замовлення княгині Ганни Хілкової та при сприянні німецької компанії Борлян-Шведе. Того ж року завод видав першу продукцію. Виготовляли спирт із картоплі, яку вирощували на землях, що належали княгині. А Ганні Михайлівні, за даними подільського дослідника Ю.Сіцинського (1895 рік), належали тоді чималі землі: 2713 десятин землі, а десятина - це приблизно гектар. Звісно тодішній спиртзавод був невеликий, працював на дровах, воду використовували зі ставків, що знаходилися поблизу. Штат заводу теж був невеликий: керівник і 17 робітників. Хілкова була не тільки засновницею спиртзаводу, а й однією з спонсорів будівництва в 1872 році на Довжку кам'яної церкви Різдва Богородиці. Дала на її влаштування 5000 рублів.
Перша світова війна, яка розпочалася 1914 року, та подальші бурхливі події на тривалий час перервали роботу Довжоцького спиртзаводу. Тільки 1928 року його відбудували, відновили виробництво. Почали використовувати буряк. Потужність підприємства зросла.
У 1941-1944 роках завод, очолюваний німецьким шеф-директором, працював, хоча його потужність різко знизилась. 1945 року завод було відбудовано. У 1952-1957 роках це був спиртово-горілчаний завод. З 1957 року основною продукцією стає спирт, який виготовляється з меляси - темної тягучої солодкої маси, що є відходом цукробурякового виробництва (її ще називають кормовою патокою).
З листопада 2002 року директором заводу призначено Володимира Михайлова.
Довжоцький спиртзавод випускав 3 види продукції: технічний етиловий спирт (що іде на експорт), дріжджі та вуглекислоту. Це підприємство входило до шістки провідних заводів України. На заводі зараз працювало понад 2000 чоловік.
Поступово у звязку з державною політикою виробництво спиртзаводу знижується.
У 2020 році завод припинив своє існування. Підприємство було продано з аукціону.
Історія Довжоцького дитячого садка
В 1938 році у Довжку було засновано дитячий садок, який розмістився в колгоспному будинку і нараховував 60 вихованців та 2 вихователі. Нажаль це приміщення було спалене під час війни. А в 1970 році відкрито новозбудоване приміщення дитячого садка «Веселка» на 120-130 місць і 4 групи. З 1986 року при садку відкрились 1-ші класи.
Сьогодні дитячий садок знаходиться в тому самому приміщенні. Відвідують дошкільний заклад понад 200 маленьких жителів села. Завдяки завідуючій дитячим садком Желізник Людмилі Францівні та творчо-обдарованому педагогічному колективу (7 вихователів, 4 помічників вихователів, медпрацівник, 2 повари, муз. керівник тощо.) значно змінився інтер’єр дитячого садочка, гарно упорядкована прилегла територія: милують око квітники, грибочки та казкові тварини.
З задоволенням вихованці садочка відвідують гуртки: історико-краєзнавчий «Все знай про рідний край» (керівник Желізник Наталія Анатолівна), «Дивосвіт» (керівник Кашуба Наталія Леонідівна), «Живий театр» (керівники Коломий Оксана Миколаївна, Федина Надія Іванівна), «Бісеринка» (керівник Желізник Олена Павлівна), хореографії «Промінчик» (керівник Корж Наталія Олександрівна), англійської мови (керівник Юха Антоніна Йосипівна.
Історія православної церкви
Різдва Пресвятої Богородиці
Однією з культурних пам'яток села є місцева православна церква. Будівля церкви була від початку заснування поселення. Відомо навіть, що ймовірно першим приходським священиком був отець Павло. В 1706 році церква була перетворена в уніатську.
В 1745 році посеред села на кошти прихожан була побудована дерев’яна малогабаритна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці з окремою дзвіницею і проіснувала до 1881 року, в цьому році церква була продана селянам з села Шутнівці де вона стоїть і сьогодні При церкві існувало два православних братства - старше Різдва Пресвятої Богородиці, друге – Іоанна Златоуста. В 1872 році розпочалось будівництво нової кам’яної церкви. Населення пожертвувало 3000 руб. Княгиня Хілкова пожертвувала 5000 руб. і 9000 руб. було виділено казною. Через два роки будівництво було завершено. Нову церкву було побудовано не на місці старої, а на найвищому пагорбі, так що будівля була найвищою в селі на той час.
За релігійним складом на Довжку переважало православне населення, тому храм швидко став невід'ємною частиною духовного життя мешканців села. Причому прихожанами цього храму були й православні адепти з навколишніх сіл.
В часи неспокою, коли простий народ страждав від звірств поміщиків, люди шукали душевного спокою у вірі. І церква завжди була тим місцем, де людина забувала про турботи буденного життя і згадувала обітницю Господа про спокуту після смерті.
Доказом того, яку вагому роль відігравав храм в житті мешканців села, є той факт, що навіть після приходу радянської влади, він продовжував функціонувати з невеликими перервами, як один з небагатьох релігійних об'єктів у регіоні. В період "хрущовської відлиги" на релігійні свята, зокрема на Великдень, сюди приходили не лише місцеві селяни але й жителі навколишніх сіл і навіть міста Кам'янця-Подільського. Лише в середині 60-х років під тиском атеїстичної влади церкву було закрито. Планувалося її навіть зруйнувати, але завдяки зусиллям місцевого населення споруду залишили цілою і неушкодженою й передали у державну власність під господарські потреби. З цього приводу серед мешканців села ходить своєрідна легенда. Кажуть, селянин Харкавлюк, який знімав хрест з бані церкви, після цього важко захворів і до кінця життя його постійно переслідували нещастя.
До кінця 80-х років будівля храму перебувала у власності сільського споживчого товариства і використовувалось як склад для зберігання промислових та продуктових товарів. В 1989 році в контексті релігійного відродження почався рух за відновлення діяльності храму у селі Довжок. Багато бюрократичних перешкод довелося подолати, щоб добитися дозволу на передачу державою споруди церкви у власність православної релігійної громади. Священик Міханчук Олексій Григорович (отець Олексій) та староста Онятицький Онисим доклали великих зусиль і за підтримки місцевого населення змогли відновити інтер'єр храму. 21 вересня у день Різдва Пресвятої Богородиці красуня-церква прийняла своїх перших прихожан.
Після того як Україна стала незалежною державою влада почала сповідувати принципи свободи совісті не на словах, а на діях. На початку 90-х років минулого століття відновила свою діяльність протестантська громада євангельських християн баптистів. Було збудовано прекрасний молитовний дім. Сьогодні громада відіграє велику роль у духовному розвитку села. Приємно відмітити, що обидві релігійні громади (православні і євангелісти) мирно співіснують на одній території.
Славетні жителі с. Довжок
Бучинський Петро Миколайович - народився 12 лютого 1852 року в селі Довжок Кам'янець-Подільського повіту в селянській родині. Захистив докторську дисертацію у
Варшавському університеті у 1897 році. Був професором кафедри анатомії людини Новоросійського університету. Викладав фізику. Анатомію людини в навчальних закладах Одеси. Створив Подільське товариство природознавців та любителів природи. З жовтня 1922 року очолював інститут народної освіти, Номер 1927 року. На його честь в 1993 році на Хмельниччині запроваджено щорічна обласна наукова премія імені П.М. Бучинського в галузі природничих наук.
Дубограй Олександр Григорович народився 14 серпня 1943 року в с. Довжок. багато років працював на Кам'янець-Подільському електромеханічному заводі. Зробив великий особистий внесок у підвищення економіки заводу своїм творчим ставленням до справи. Заслужений раціоналізатор (1982 р.). Помер у 2009 році.
Лозинський Микола Миколайович народився 14 червня 1929 року в с. Довжок. Після армійської служби в 1951 році і до передчасної смерті 1972 року працював на Кам'янець-Подільському заводі твердосплавного Інструменту імені Г. Петровського. За заслуги в розвитку машинобудування, високі виробничі показники удостоєний звання заслужений машинобудівник (1972 р.)
Стінський Микола Юхимович (1901 – 1976) – голова Довжоцької сільської ради (1962 – 1965), голова с/г артілі (1949 – 1958). Брав участь у громадянській війні в лавах Першої кінної армії. Вів підпільну роботу в роки Другої Світової війни. В післявоєнний період його обрали бригадиром рільничої бригади, а згодом головою с/г колективу с. Довжок.
Роздобудько Ніна Кирилівна (1917-1918)- директор Довжоцького спиртового заводу (1960 – 1978). Пройшла дорогами Другої Світової війни у лавах української армії. В післявоєнний період пішла працювати у харчову промисловість, очолювала Юрківецький спиртзавод на Вінниччині. У 1960 році стала директором Довжоцького спиртзаводу.
Твердохліб Анатолій Миколайович (1944 – 2009)- заслужений працівник культури, художній керівник народного оркестру сопілкарів «Фольклор» при Кам’янець-Подільському підприємстві УТОС. У 2000 році маестро, інвалід І групи по зору. За сумлінну працю і активну громадську діяльність, особистий внесок у вирішення проблем інвалідів Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Сморжевський Валентин Йосипович – професор, доктор медичних наук, хірург-кардіолог, працює в Українському науково-дослідному інституті ім. Шалімова.
Яновський Віктор Петрович – професор, доктор фізико-математичних, доктор філософських наук, працює в Мічиганському університеті США.
Даниляк Володимир Васильович —легенда мотобольного спорту України, майстер спорту міжнародного класу, ім'я якого занесено до «Книги рекордів України», в 2024 році отримав звання «Почесний громадянин Кам’янця-Подільського». Нині відомий мотоболіст, кумир кам'янецьких уболівальників Володимир ДАНИЛЯК передає свій величезний досвід молодим гравцям МК "ПОДІЛЛЯ-МОТОР", вчить їх мотобольної та життєвої мудрості.
Народився – 22 липня 1953 року у м. Стрий, Львівська область. Починав мотобольну кар’єру у 1969 р у команді «Стрий». Чемпіон СССР та володар Кубку СССР – 1973 р. у складі команди «Вимпел» Полтава. Чемпіон Укр. РСР 1974 р. у складі команди «Стрий» Львівська область. Чемпіон Укр. РСР 1980 р. у складі «Поділля» Кам’янець-Подільський, Хмельницька область. Кращий бомбардир Першої ліги СССР – 1981 р. у чемпіонаті та Кубку (106 м’ячів). Чемпіон України – 1992, 1993, 1995, 1996, 1997, 1998, у складі «Поділля» Кам’янець-Подільський. Чемпіон України 1994 р – у складі «Митника» Кельменці, Чернівецька область. Володар Кубку України у складі «Поділля» - 1992, 1993 роках та 2008 р. ("Механік") Кам'янець-Подільський, а також у складі "Митника" Кельменці - 1994 р.
У жовтні 2008 року граючий тренер мотобольної команди "Механік" Кам'янець-Подільський Володимир Даниляк був нагороджений "Дипломом" "Книги рекордів України" у категорії "Спорт" - спортивне довголіття". У "Дипломі" вказано: "Вік - 55 років, час виступів на професійному рівні - 40 років, кількість зіграних матчів - 1 300, загальна кількість забитих голів - 3 467". У січні 2014 року Володимир Даниляк очолив ГО Дитячо-юнацький мотобольний клуб «Поділля» Кам’янець-Подільський.
Проживає в с. Довжок.
Вадим Юрійович Тимощук народився 25 вересня 2001 року в селі Довжок Кам'янець-Подільського району, навчався в Довжоцькому ліцеї, в Кам’янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою та Національній академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного. Проживає у м. Львові.
У свої 22 роки він має звання лейтенанта та обіймає посаду командира інженерно-саперної роти. Хоча сам скромно відповідає: «я тут не для нагород, а щоб поставити крапку у цій війні. Вигнати, знищити ворога і щасливо жити на своїй землі». І це не просто слова! Командир інженерно-саперної роти 118 окремої механізованої бригади, лейтенант Вадим Тимощук при будь-якій нагоді виходить із побратимами на «нуль».
- Я завжди з хлопцями мінуюсь, – розповідає молодий лейтенант. – Організовую роботу, як і хлопці ношу міни і встановлюю мінні поля. Я вважаю це правильним. Бійці тоді більш впевнені у своїх діях і вмотивовані.
Під час одного з таких виходів для встановлення мінних загороджень Вадим Тимощук «приміряв» роль піхотинця-штурмовика. Тоді ворог намагався захопити одну із позицій, яку утримувала наша бригада. Аби її не втратити, Вадим разом із іншими саперами пішов на допомогу побратимам. Тоді група під керівництвом лейтенанта з допомогою коригування із безпілотника не допустила втрати позиції, знищивши декількох ворогів.
- Мені більше подобається бути у ролі штурмовика. Більше до душі вести за собою людей, штурмувати позиції ворога. Надалі хочу розвиватися саме у цьому напрямку, - підсумовує Вадим Тимощук.
Мотивації ж йому для цього точно не бракуватиме, адже Вадиму ще з дитинства подобалася військова справа. Тому й жодних інших варіантів з освітою не розглядав - твердо вирішив, що буде військовим. Та ще й АТО у своїй активній фазі ще більше мотивувала його здобути військовий фах.
22 січня 2024 року президент Володимир Зеленський за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу вручив Вадиму відзнаку Президента України «Хрест бойових заслуг».
Варто зазначити, що медаллю «Хрест бойових заслуг» відзначають за видатну особисту хоробрість та відвагу або видатний геройський вчинок під час виконання бойового завдання в умовах небезпеки для життя та безпосереднього зіткнення із супротивником, а також за видатні успіхи в управлінні військами під час ведення воєнних дій.
.png)
СВЯТА ТА ПОДІЇ
АНОНСИ
